Десята стаття

Я абсолютно переконаний, що українська (як і будь-яка інша) держава не може і не повинна змушувати людей розмовляти тією чи іншою мовою в їхньому приватному житті. Це — особиста справа кожної конкретної людини, так само як і те, з ким спати, чим займатися тощо. Тут на людей може впливати хіба що суспільство (яке не є тотожнім державі), тобто інші люди, які оточують ту чи іншу людину, але держава в усе це лізти не повинна. В неї є нагальніші справи.

Але що держава повинна, так це дотримуватись законів, і перш за все — Основного закону, тобто Конституції. А що нам зокрема каже стаття 10 Конституції України?


“Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.”

Саме так — зебезпечує саме всебічний розвиток і функціонування, саме в усіх сферах життя, і саме на всій території України. І все це стосується саме української мови і жодної іншої.

А що це означає на практиці? Як на мене — лише одне, а саме: держава має створити такі умови, щоб будь-якій людині лише одного знання української мови (єдиної державної) було достатньо аби повноцінно та всебічно функціонувати, отримувати всю необхідну інформацію, яка стосується усіх сфер життя на всій території України.

Що маємо зараз? Чи достатньо пересічному українцеві (чи представникові будь-якої іншої національності) знання лише української, щоб отримувати всю повноту інформації у будь-якій сфері життя? Ажніяк! Увімкніть хоча б українське телебачення (наймасовіше на сьогодні медіа). Якщо ви не знаєте російської, то значну (якщо не більшу) частину інформації, що там подається, ви просто не зрозумієте.

Звичайна практика (незрозуміло чим продиктована) — це коли один ведучій розмовляє українською, а другий російською. Включіть будь-яку трансляцію будь-якого спортивного матчу. Там завжди буде один коментатор україномовний, а другий — обов’язково російськомовний. І це ще буде гарний варіант, бо часто ведучий, репортер чи коментатор буде ВИКЛЮЧНО російськомовним. Знову ж таки незрозуміло на якій підставі. Ведучій чи репортер не володіє державною мовою? Ну тоді це зветься просто — професійна непридатність.

Ще часто можна побачити “шоу”, де українською буде звучати лише його назва і рекламні оголошення від спонсорів. Все інше — російською. Чому так? Для кого такі “шоу”? Впевнений, що канали прикриваються тим, що, мовляв, учасники таких передач розмовляють російською, бо мають на це право. Звісно ж мають. Але тоді завданням каналу є дублювання цих розмов українською. Бо завданням держави, відповідно до Конституції, є забезпечення функціонування державної мови в цій надважливій сфері суспільного життя — інформаційній, а отже держава має у той чи інший спосіб ЗМУСИТИ телеканал (діяльність якого підлягає державному ліцензуванню) виконувати відповідне положення Основного закону.

І тоді нехай власники телеканалів вирішують, що простіше й дешевше — запропонувати своїм ведучим та гостям спілкуватись українською мовою на українському телебаченні, чи витрачати кошти та ресурси на дубляж. Звісно це має стосуватися усіх телеканалів, які мають статус загальнонаціональних й транслюються на відповідних частотах.

Те саме стосується і будь-якої іншої сфери суспільного життя на всій території України: друкованої преси, радіо, реклами, оголошень, публічних виступів можновладців, мови спілкування та комунікації державних службовців з населенням, мови сфери обслуговування тощо. Головний критерій тут простий: чи я, знаючи ВИКЛЮЧНО і ЛИШЕ українську мову, можу отримати ВСЮ ПОВНОТУ тієї чи іншої інформації, чи не можу? Якщо не можу — стаття 10 Конституції України порушується, а отже держава у той чи інший спосіб має втрутитися й забезпечити її виконання.

Але хтось може зауважити, що в статті 10 Конституції також є й такі слова:

“В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.”

Так. Але що означає це? “Гарантується вільний розвиток” — це означає, що ніхто не буде перешкоджати вільному розвитку інших мов, тобто вони собі розвиваються як хочуть і можуть, а українська держава цьому не перешкоджає. “Гарантується використання” — тобто держава не заважатиме комусь користуватися будь-якою іншою мовою, нехай хтось собі балакає як хоче. Все.

Але українська держава не повинна допускати, щоб цей пункт вступав у конфлікт з попереднім. Тобто, якщо “вільний розвиток та використання” скажімо російської мови перешкоджатиме “всебічному розвиткові та функціонуванню української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”, то вибачайте!

Чому це важливо? Ну, хоча б тому, що розвитком будь-яких інших мов, крім української, опікуються відповідні держави: РФ опікується російською, Угорщина — угорською, Словаччина — словацькою тощо. І ЖОДНА ДЕРЖАВА СВІТУ НЕ ОПІКУЄТЬСЯ РОЗВИТКОМ УКРАЇНСЬКОЇ. А це означає, що цим повинна опікуватись Україна. А якщо Україна цього не робитиме, то українська мова зникне разом з українською нацією, а там і сама держава Україна може легко зникнути.

Цілком справедливим є вислів: “Росія закінчується там, де закінчується російська мова”. Саме тому Росія так опікується розповсюдженням своєї мови навіть на чужі терени, а також намагається перешкоджати дерусифікації тих країн та території, русифікацію яких вона здійснювала перед тим протягом сторічь або десятиліть. Про це вже не ховаючись відкритим текстом кажуть і Путін і Лавров. Чому? Бо таким чином Московія здійснює свою експансію. Адже, як показує практика, слідом за російською мовою приходять російські “зелені чоловічки”, а за ними — російські танки та російські системи залпового вогню “Град”. А потім ці терени анексують, або окуповують.

Але те саме можна сказати й про будь-яку іншу мову, зокрема й українську: Україна закінчуєтсья там, де закінчується українська мова. І якщо ви подумаєте, в якому стані зараз знаходяться наша мова на наших же теренах, то вам стане зрозумілим і поточний стан України.

Менше ніж 100 років тому ареал української мови сягав не лише україномовного Донбасу (а точніше українського Приазов’я), але й набагато далі — Ставропілля, Курщини, Воронежчини тощо (погляньте на відповідні лінгвістичні мапи, в тому чийслі й на совєтські аж до 1930-40-х років).

Совєтська етнолінгвістична карта, 1941 р.

Але цілеспрямоване знищення українства й перш за все української мови з боку нашого одвічного ворога призвело до жахливих наслідків, які ми можемо спостерігати сьогодні. Засобами цього знищення були не лише мовні та культурні утиски, але й такі речі, як Голодомор, репресії, війни, включно з поточною (черговою) російсько-українською війною.

Тому як українському суспільству (тобто кожному з нас), так і українській державі слід дуже серйозно підійти хоча б до простого ВИКОНАННЯ української Конституції. Я вже не кажу про якісь додаткові кроки у напрямку відродження та розповсюдження української мови хоча б у межах поточних кордонів України.

Карта українських говорів за І.Зілинським та Ф.Жилком, “Енциклопедія Українознавства”, 1949-1989 рр.

UPDATE:
Тим, хто сумнівається в справедливості мого трактування 10-ї статті Конституції, прошу ознайомитись з рішенням Конституційного Суду № 10-рп/99 від 14 грудня 1999-го року з цього приводу ;)



  8  
Zen
15 травня 2015
01:38:35
           
     
Коментарів (1)    Ви переглядаєте коментарі  

Тим, хто сумнівається в справедливості мого трактування 10-ї статті Конституції, прошу ознайомитись з рішенням Конституційного Суду № 10-рп/99 від 14 грудня 1999-го року з цього приводу ;)

0
Zen
15 липня 2015
18:43:47