Коли закінчиться війна?

У мене тут запитують: “Ты как человек шарящий — когда война закончится? А то уже надоело!” :)

Ну, по-перше, я розумію, що набридло, але якщо ви думаєте, що закінчення цієї війни поверне все, як було, то мушу вас розчарувати: “як було” вже ніколи не буде. Як на мене — буде краще, але то моє імхо, а що для вас “краще” — я не знаю. Може для вас і Янукович чи Брежнєв були ок :)

А по суті питання моя відповідь така: ця війна вже не закінчиться ніколи. Принаймні не раніше, ніж на сході Україна межуватиме не з уламком Російської імперії в тій чи іншій формі, а з такими державними утвореннями як «Курсько-Воронезька Народна Республіка», «Каганат Всєвєлікава Войска Данскова» та «Ставропільський Домініон”. І при цьому кожне з них буде де-факто незалежним від Москви, а сама Москва в той момент вже лежатиме в економічних, соціально-політичних чи військових руїнах (а краще — в усіх перерахованих). Та й то не факт, що котрась з цих неодержав не становитиме військової загрози Україні-Русі.

А до того славетного моменту війна триватиме так само, як вона не закінчувалась останні років 350 (хоча насправді вона реально почалася ще в момент розорення Києва володимиро-суздальським князем Боголюбським в середині 12-го століття). Просто за останній рік ми сталі свідками відносного загострення та проявлення тієї давньої та довгої війни. І цьому факту, до речі, слід подякувати. Бо саме завдяки гарячій та неприхованій фазі україно-московської війни українська нація нарешті отримала шанс позбутися інфантилізму та короткозорості, які переслідували її протягом принаймні останного століття.

Саме через цей інфантилізм та короткозорість провалилася спроба повноцінно відродити Україну на початку 20-го ст. Центральна Рада розпустила українські полки, що присягнули їй на вірність, вчасно не побачивши військової загрози з боку большевицької Росії, та й взагалі припустилася багатьох помилок… Саме завдяки вищезгаданим вадам Україна втратила майже чверть століття після розпаду неоросійської імперії — СССР — й не побудувала ефективну та успішну державу (як це зробила Прибалтика та Польща), не налагодила належні відносини з нашими природними союзиниками та не вибудувала захист проти природних ворогів.

Отже, саме за цей інфантилізм, віру в “братність” та “дружність» Росії та у всі її імперські міфи, саме за цю короткозорість, іґнорування об’єктивної реальності та за небажання мислити в історичних масштабах й на перспективу, українська нація зараз платить величезну ціну життями та долями власних громадян, а також територіями, які за обсягом згодилися б на невелику європейську країну.

Таким чином, у тому, що зараз у нас йде війна і люди помирають, винна не Росія і не Путін. Хоча це не відміняє факту, що Путін — хуйло, а Росія займе своє почесне місце на звалищі історії за те, що вона зараз робить. Але зрозумійте — Росія, по-перше, діє дуже передбачувано і суто в форватері власних природних інтересів, а по-друге, вона не робить нічого нового та неочікуваного, а лише те, що завжди робила: експансія, захоплення територій, етнічні чистки, геноцид “інородців”, підкуп або усунення їхньої еліти, знищення їхніх мов, культур тощо.

Вся історія Московії, починаючи з часів Івана Третього — це одне і те саме, ті самі методи, та сама брехлива риторика. Просто раніше не було інтернету і ззовні це все було трохи менш очевидно, а безпосередні свідки нікому нічого розповісти, за невеликим винятком, вже не могли.

А Путін — то лише інкарнація чаяній російського народу та устремлінь російських еліт, як би ми та Захід не намагалися себе переконувати у протилежному. І він ще не найрадикальніша інкарнація, слід визнати. Там є й значно кровожерливіші персонажі.

Отже, в ступені трагічності останніх подій винна не Росія. Винні ми.

Винні в тому, що були наївними та недалекоглядними, не вчилися не тільки на історії сусідів, але й на своїй власній (а багато з нас ту історію просто не знали й не знають). Ніщо так не провокує аґесора, як усвідомлення ним того, що його аґресія буде успішною та/або залишиться безкарною. А ми всі 23 роки незалежності лише й робили, що вправно грали роль слабкої жертви та легкої здобичі.

Але слабкість наша була не об’єктивною. Наша слабкість знаходилася в нашій голові. І я тішуся з того, що удар по тій голові у вигляді анексії Криму та інвазії на Донбас змусив українську націю вийти зі столітнього зацепеніння та трохи прокинутись. Саме трохи, бо коли ми прокинемося остаточно, то не лише світ — ми самі себе не впізнаємо. В принципі, цей процес вже почався, але важливо не втратити моментум й не заснути знову. Бо іншого шансу прокинутись історія нам вже не надасть.

Саме тому постановку питання “Когда война закончится? А то уже надоело!” Я вважаю докорінно некоректною.

Ще раз кажу: війна закінчиться лише зі зникненням (тотальним програшем) когось із суб’єктів війни. Або ж із докорінною зміною цінностних орієнтирів одного з суб’єктів. У зміну орієнтирів росіян я не вірю. Якщо навіть нищівна поразка у Холодній війні їх не отямила, а лише змусила шукати реваншу та марити колишнім “вєлічієм”, то цього горбатого, напевно, лише могила виправить.

Подивіться на останнє соціологічне дослідження: в уявленнях пересічних росіян Україна стоїть на другому місці серед ворогів Росії після США. Таке враження, що це ми у них шматок території відхапали, і що це наші “добровольці” та “оптускнікі” гинуть під Ростовом-на-Дону, а не навпаки — їхні під Донецьком. А секрет тут простий: для росіян українці ніколи “братами” не були. “Братами” для них були лише українські совки та інші "малороси”. І поки “національні ознаки” тих “малоросів” не виходили за межі сала та горілки з перцем — все було ок. Щойно українці масово проявили ознаки свідомості (лайливе слово у російських вустах) та справжньої, не паперової, самостійності (теж лайливе слово у них), то відразу в очах росіян вони стали “украми”, “фашистами” й ворогом №2 після таких ненависних їм “піндосів”.

Росіянин з практично будь-якої верстви без зайвих рефлексій йде добровольцем в “армію Новоросії” з чітким усвідомленням та навіть явною артикуляцією мети: “мочить х****в”, та ще й на їхній же ж землі. Одвічна дружба? Історичне братерство? “Адін народ”? Come on! :)

Те саме й так само, до речі, він робив і у 1169-му, і у 1659-му, і в 1918-му, і в 1933-34-му, і у 1939-му, і в 1950-х вже після закінчення Другої світової…

То скажіть мені тепер самі — коли закінчиться ця війна? :)

Отож і я кажу! Вічна війна з вічним аґресором. І навіть якщо гаряча фаза цього разу стихне, це геть не означатиме миру. Війна продовжуватиметься в економічній, політичній, міжнародній, інформаційній, культурній, мовній площині. Проти нас діятимуть агенти впливу, зрадники, спецслужби, терористи, провокатори, машина пропаґанди, ворожі комерційні компанії, економічні інституції тощо.

Або є ще третій варіант замирення. Це відбудеться коли ми досягнемо повного паритету з ворогом і воювати буде безглуздо. Тоді війна припиниться до того моменту, поки хтось з нас знову не ослабне (але в цьому випадку тренд буде такий, що це будемо точно не ми).

Отже, тепер ми маємо бути як Ізраїль. Хоча ми можемо бути навіть краще, ніж Ізраїль, бо у нас більше ресурсів, і ми не оточені самими лише ворогами — навколо нас достатньо проявлених та потенційних друзів.

Але перш за все ми маємо змінитися самі. Маємо припинити бути інфантильними та короткозорими, маємо припинити бути наївними та слабкими, припинити бути жертвою.

Потужна армія та озброєний народний резерв, розвинена економіка, передова наука, сильна нація та громадянське суспільство, свідома та відповідальна еліта. Повне відмежування від Росії на всіх можливих рівнях, в тому числі на інформаційному, культурному та мовному. Різнобічна інтеґрація з друзями, і я маю на увазі не стільки ЄС, скільки США та НАТО, а також такі країни як Канада, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Азербайджан, Молдова тощо. Варто приділяти увагу створенню та розвитку регіональних військово-політичних об’єднань з нашими найближчими сусідами, які до нас прихильні.

Реформи нам потрібні не заради реформ, і навіть не тому, що “народ вимагає”. Реформи мають бути заради ефективності та якнашвидшого досягнення того, про що я написав абзацем вище. Інакше не буде вже чого реформувати, і кому реформувати теж.

Основа миру — це наша сила. Війна — це наслідок нашої слабкості. Війна закінчиться лише тоді, коли ми бумо сильними в усіх аспектах. От і все.


  6  
Zen
11 червня 2015
15:46:01
     
Теґи:

Україна
     
     
Коментарів (2)    Ви переглядаєте коментарі  

Хорошо, душевно написано, только длинно.
Меня солдаты спрашивали: «Командир, а когда война закончится?»
А среднему солдату понятными словами надо объяснять, иначе подумает, что его обидеть хотят…
Вот я и говорю: «У нас сорок с чем-то миллионов населения, у москалей что сорок с чем-то. Чтобы паритет был хотя бы, нам с тобой надо их сто миллионов убить.»
Почухает солдат репу, и говорит: «Да. Это надолго» .

Я неправильно объяснял, конечно. Зато понятно. Вроде бы.
0
Globius
7 липня 2015
23:51:00
Ні, не так треба пояснювати. Треба так: у нас сорок мільйонів, у них — сто тридцять (а не сто сорок, до речі). Отже, кожен з нас має вбити хоча б по троє москалів ;)
0
Zen
8 липня 2015
11:28:34