Дерусифікація медіапростору

Той, хто боїться дерусифікації медіапростору України та лакає суспільство псевдоекономічними обґрунтуваннями на цю тему — нехай розслабиться.

І ось чому:

1. Ще у 2008-му році в Україні запровадили обов’язкове дублювання українською мовою фільмів, які демонструються в українських кінотеатрах. Чи зруйнувало це український кінопрокат, як нас лякав дехто? Ажніяк! Минуло вже 7 років, а кінопрокат процвітає. До того ж розквітла індустрія українського дубляжу. Більше того, українська озвучка голівудських блокбастерів вважається кращою та якіснішою за ту ж російську.

2. Те саме стосується і реклами. Казна коли заборонили робити рекламу російською. Якось це вплинуло на щось? Ні. Просто російськомовна реклама у нас (майже) зникла, от і все :) А та, що виготовляється за межами України, змушена наймати українські компанії для адаптації релами для нашого ринку.

3. Майже всі основні українські телеканали (за невеликими винятками, які вас здивують) є (і завжди були) збитковими. Телебачення в Україні (принаймні в тій формі, в якій воно зараз існує) — це не бізнес. ТБ — це такий олігархічний актив, який ті чи інші ФПГ дотують та фінансують лише задля того, аби мати певний медіа-вплив на суспільство. А отже, якщо раптом дерусифікація якось вплине негативно на платіжний баланс тих чи інших телеканалів, ніхто, крім їхніх власників-олігархів, цього не помітить.

Понад це, якщо навіть кількість телеканалів в Україні раптом скоротиться, ніхто плакати не буде. По-перше, така кількість каналів, що існує зараз, нам і не потрібна. Хай краще залишаться 3-5 великих якісних каналів та 10-20 дрібних спеціалізованих. Ну і ще може з десяток місцевих. Цього цілком достатньо для такої країни, як наша. По-друге, нові покоління все одно майже не дивляться ТБ. По-третє, якщо бізнес є неефективним, то це не бізнес — шукайте інші, сучасніші моделі.

Що ми розуміємо під дерусифікацією медіапростору? Все просто: російська мова має припинити домінувати в етері та друкованому слові. Як цього досягти? Елемантарно: так само як і з дублюванням кіно — законодавчо заборонити “мовну шизофренію” (це коли під час перегляду телепередачі глядач постійно чує кілька мов одночасно):

- усі оголошення, голосові чи текстові, усі виступи ведучих, усі закадрові промови в етері мають бути державною мовою;
- якщо людина, в якої беруть інтерв’ю, гість студії, учасник передачі тощо, говорить іншою мовою або суржиком (це його право), то телеканал повинен вокально (НЕ субтитрами) дублювати це українською мовою, як він це робить, коли людина говорить англійською чи іспанською, але не робить чомусь, коли звучить російська (так, багато хто з нас знає російську, але це не означає, що ми ПОВИННІ її знати, коли дивимося українське ТБ, але зараз за фактом виходить, що повинні).

Ось і все. Закон + жорсткий контроль з боку Нацрати з питань телебачення та радіомовлення. Якщо канал (чи радіостанція) систематично порушує закон — попередження, а потім позбавлення ліцензії. Елементарно!

Те саме загалом стосується й друкованої преси. Але там все ще простіше — пишіть українською, перекладайте те, що в орігіналі було іншою мовою. Все.

І жодні права окремих людей не ущемлюються: кожна конкретна людина може сама обирати, якою мовою вона хоче спілкуватися (це її контституційне право). От тільки публічний медіа-простір має бути україномовним, як того й вимагають українські закони та Конституція (навіть поточні їхні редакції).

До того ж, це не потребує жодних додаткових витрат з держбюджету. Виконання лягає на плечі телеканалів. А отже вони вже нехай самі вирішують: чи їм краще витрачати власні кошти на синхронний дубляж всіх і вся, чи може простіше їм буде не брати на роботу журналіста або ведучого, який не може два слова українською сказати. І чи запрошувати до студії людей, які не володіють державною мовою, або ж просто чемно попросити їх на камеру спілкуватися державною мовою…

І наостанок: чому мовна шизофренія — це погано? Тому що, коли людина (особливо молода, або дитина) постійно чує дві мови одночасно, в неї формується відповідна мовна культура (а точніше — безкультур’я). Дві мови змішуються в її свідомості і вона вже не може нормально висловлюватися ЖОДНОЮ з них. Так виникає сумнозвісний суржик, який вже як пошесть вразив значну частину нашого народу (причому не лише україномовну, але й російськомовну).

Тому людина повинна з одного каналу чути одночасно лише одну мову. Якщо це українська — то має бути ВИКЛЮЧНО українська. Якщо російська — то російська. Якщо англійська — відповідно. Будь ласка, зробіть окремі передачі, випуски новин, навіть окремі телеканали, радіостанції, журнали, які будуть виключно російськомовними (а краще — англомовними чи кримськотатарськими), якщо ви бачите в тому нагальну потребу. Для цього отримайте ліцензію на спеціальне ЗМІ для потреб національних (мовних) меншин. Але не влаштовуйте мовну мішанину на загальнонаціональних українських каналах!

До речі, адепти досвіду багатомовних країн мають знати, що ніде в тих країнах, на які вони посилаються, нема такого, щоб мовлення велося одночасно всіма мовами в межах однієї передачі — лише або однією, або іншою (і з дубляжем, якщо оригінал іншомовний).


  4  
Zen
24 жовтня 2015
15:09:51
           
     
Коментарів (0)