Українська толерантність

Знаєте, я жодно разу не бачив, щоб у нас не брали когось на роботу, або ж звільняли за сексуальну орієнтацію. Навпаки, я бачив як на цій підставі БРАЛИ на роботу! :)

Але це все одно не привід не ухвалювати відповідні поправки. Я взагалі проти дискримінацій за будь-якими ознаками. Крім мовних.

Бо краще україномовний ґей, ніж російськомовний π-дарас :)

Відчуваю необхідність трохи ширше, конкретніше й менш провокативно сформулювати цю свою думку.

Насправді українське суспільство не треба вчити толерантності. Українці від природи є одним з найтолерантніших народів Європи, а може й цілого світу.

Практично нема у нас побутової чи інституціалізованої ксенофобії, або ж всенародної ненависті до представників будь-яких національностей чи рас. Якщо казати конкретно про сексменшини, то й їх ніхто насправді не утискає, в тому числі й на побутовому рівні.

Так, звісно в народі існує певне нерозуміння таких екстравагантних практик, а часом навіть певне несхвалення. Але щоб це перетворилося на якісь утиски — такого нема (за винятком коли це хтось штично використовує з політичною метою з того чи іншого боку, але це не є властивим для суспільства загалом). Можу, якщо треба, обґрунтувати це на прикладах й у порівнянні. Більшості просто байдуже, чим ви там у себе за тином займаєтеся, якщо при цьому не створюєте якісь проблеми іншим.

Але у цієї вродженої української толерантності є й зворотній бік: її часом забагато. Забагато настільки, що створило чимало проблем для українців в минулому й у сьогоденні. І нажаль це мало для України трагічні й навіть фатальні наслідки.

Толерантність є гарною штукою тоді, коли суспільство дозволяє «безпечні» відхилення від загальних «норм» . До таких, зокрема, відносяться й статеві девіації. Натомість толерантність до реальних загроз є неприпустимою. Зокрема, толерантність до злочинців, терористів, ворогів та агресорів, а також до їхніх діянь й наслідків цих діянь — то є шкідлива толерантність.

Вороги й злочинці часто користалися природньою толерантністю українців, й продовжують це робити й досі, зокрема, вкидаючі відповідні меседжі та ідеї в наше суспільство.

Наприклад:

— “Какая разница на каком языке?! «
Виголошується здебільшого нервово й істерично, з претензією та наїздом. Цей посил зазвичай апелює до природної толерантності тих, хто й справді може вільно спілкуватися різними мовами. Проте справжня суть меседжу така: “Не парьте мне мозг своим украинским и переходите на мой русский!” Натомість той, хто це виголошує насправді розуміє (хоча б підсвідомо) в чому різниця й саме тому не збирається поступатися своєю російською, маскуючи власну антиукраїнську принциповість цим » посланням толерантності”.

— “Россия — наш сосед, от которого нам никуда не деться. Поэтому надо с ней дружить и не провоцировать её своими резкими действиями (украинизацией, евроинтеграцией, скаканием на майдане и т.п.)”
Ця конструкція останнім часом є одним з основних лейтмотивів усіх екс-регіоналів та інших проросійських агентів впливу в Україні. Позиціонується як меседж із серії “Мы за мир”. Теж дуже “толерантний” на перший погяд. Насправді ж сенс такий: “Делайте то, что хочет от вас Россия и не делайте то, чего она не хочет. А если будете делать что-то не так — будет вам война и прочие неприятности. А вы ещё и будете сами виноваты «.

— “Не можна заарештовувати злочинців за злочини, якщо вони є (або проголошують себе) патріотами, допомагали армії, не здали Дніпропетровськ тощо!”
Це дуже цікавий меседж. І теж дуже “толерантний”. Ми ладні багато кому багато що пробачити. Варто дати нам лише привід, реальний, роздмуханий чи хоча б взагалі уявний. Не дивно, що після революції українці ще нікого з колишніх злочинців не повісили, хоча кількох однозначно треба було б. І я тут навіть не про нашу досі корумповану правоохоронну систему кажу, а про простих українців. Вони ж теж нікого не повісили й не лінчували. Лише кількох в смітник символічно кинули. Бо дуже толерантні. А злочинці відчувають безкарніть і нахабніють.

Або ж подивіться — ми понад 20 років як стали незалежними, а пам’ятники Леніну почали лише зараз масово валити й декомунізацію проводити. Пам’ятники людині, яка по суті зруйнувала молоду українську державу початку 20-го століття, запроторивши наш народ назад у неоколоніальне московсько-совєтське ярмо ще на додаткові 70 років.

Що це як не надмірна українська толерантість? “Ну а шо, кому ці монументи заважають? Це ж наша історія! Не ми ставили, не нам знімати…”

З усіх числених російських злодіянь проти України один лише Голодомор чого вартує. Від штучного голоду загинули мільйони (!) українців. Це геноцид, гірший за Голокост! Та лише після однієї цієї події можна назавжди забути про існування Московії та принципово забути її мову. Але ні. » Це ж наші брати!" Українська толерантність така толерантна!

Навіть у дрібницях. Квіти до російського посольства в Києві з приводу катастрофи російського літака під час, коли та Росія вбиває українців і збиває українські літаки. Це вже не просто надмірна толерантність, це якась збочена толерантість…

Так от до чого це я. До того, що є корисна толерантність, а є шкідлива. Західне суспільство чудово цю різницю усвідомлює, до речі.

Корисна — це та, що толерує безпечні девіації. Така толерантність культивує свободу в суспільстві, продукує корисну різноманітність, сприяє проґресу тощо.

Шкідлива толерантність, натомість, заважає протидіяти небезпечним й ворожим явищам. До речі, з медичної точки зору толерантність — це нездатність організму ефективно боротися з інфекцією…

Отже, українців не треба вчити толерантності. Ми самі кого хочеш навчимо. Але українців слід вчити іноді бути МЕНШ толерантними. Нащастя, наше суспільство за останні кілька років все більше прозріває й починає все це усвідомлювати. Але, нажаль, не всі і не в усьому. Та проґрес однозначно є.

І наприкінці, маленький приклад. Чому Галичині, і зокрема місту Львову, вдалося зберегти український дух протягом совєтського періоду (попри те, що його там дуже сильно намагалися знищити)? Тому що тамтешнє населення у своїй масі НЕ БУЛО НАДМІРНО ТОЛЕРАНТНИМ. Ні, вони нікого не вбивали й совєтських законів не порушували. Але коли хтось з інших регіонів України в часи СССР їхав до Львова, то його друзі, знайомі, родичі йому казали: “Тільки дивись, розмовляй там виключно українською, бо інакше там з тобою ніхто розмовляти не стане, дорогу не підкажуть, товар в магазині не продадуть, в кнайпі не обслужать тощо. А можуть ще й побити!” В результаті всі їхали хоч з Одеси, хоч з Харкова чи Донецька і принаймні намагалися говорити у Львові українською.

А зараз, “турустичний й толерантний” Львів навіть навмисно рекламує себе, мовляв, “Какая разніца, на каком язикє ви гаварітє! Ми харошіє! Пріезжайтє к нам, тратьтє сваі дєнгі!”. І що бачимо? Львів почав істотно русифікуватися, причому вже за часів української Незалежності! А русифікація — це втрата самобутності, а отже й туристичної привабливості зокрема. Бо в совєтські часи всі боялись “львівських бандерівців”, АЛЕ ЇХАЛИ! Адже Львів був геть не схожий на решту совка і лише в останню чергу через архітектуру. Але в першу чергу — через цей дух свободи, незалежності й справжньої, не шаровано-штучної українськості. Просто Львів не був самогубно-толерантним. Він був здоровим та живим.

Отже, бажаю усім нам продовжувати бути толерантними де треба й не бути там, де не слід! ;)


  6  
Zen
11 листопада 2015
17:08:17
           
     
Коментарів (9)    Ви переглядаєте коментарі  

да уж, в ВР таки понабирали пидарасов
0
sotona
17 листопада 2015
09:13:46
ПонаОбирали ;)
0
Zen
17 листопада 2015
10:28:31
именно, что понабирали, пока существуют «партийные списки»
0
sotona
17 листопада 2015
11:31:57
МеханизЬм отзыва нужен.
0
Video_Kid
27 листопада 2015
11:20:43
так вот же он:

0
sotona
27 листопада 2015
13:52:11
актуально для отзыванцев

0
sotona
9 грудня 2015
22:00:29
Хм, я всегда думала, что толерантность — это допущенные до власти черношкурые товарищи. Видать, я что-то пропустила. Пару десятилетий, например.
0
SadisticKa...
10 грудня 2015
23:53:51
Толерантність є багатогранною ;)
0
Zen
11 грудня 2015
01:32:01
В общем-то, подумав… склонна таки согласиться.
8
SadisticKa...
11 грудня 2015
22:55:19