Чому Укрїна — не Росія? Економічні причини

Чому «Україна — не Росія» ? Чому в Україні було дві революції за 10 років, а на Росії лише суцільне народне «одобрямс» клептократичного авторитарного режиму всі 15 років його переможної ходи по сусідній країні? Чому в Україні існують вже вельми помітні паростки громадянського суспільства, уніальний волонтерський рух тощо, а в Росії суцільний совковий патерналізм та аґресивний інфантилізм з тотальною психологічною залежністю від влади й телевізора?

Тут річ не лише в національній ментальності та інших важко вимірюваних чинниках, але й у суто економічних причинах.

Наприкінці 90-х років молода українська держава усвідомила, що на відміну від РФ вона не має ані нафти, ані газу, ані інших безмежних сировинних ресурсів, продаж яких на зовнішніх ринках дав би змогу годувати паразитарну соціальну систему, що залишилася у спадок від Союзу у вигляді мільйонів громадян, які звикли, що їм все має забезпечити держава, включно з освітою, роботою, зарплатнею та пенсією. Зрозумівши це, держава зробила простий, але, як виявилося, ефективний крок: дозволила мільйонам громадян виживати самим, запровадивши єдиний податок для приватних підриємців. Тим самим Україна ніби сказала своїм людям: «Віднині робіть, що хочете, дорогенькі, крутіться, виживайте, вигадуйте якусь власну маленьку справу. Я вас годувати не можу й не буду, але й заважати годувати себе — теж.»

То був дуже простий (і навіть примітивний) крок, але й, як виявилося, вельми ефективний. Він сприяв утворенню в Україні величезного прошарку людей, економічно (а отже психологічно й політично) незалежних від державної бюрократії та її «природних монополій», керування яким поступово опинилося під впливом так званих «олігархів» . Водночас ці мільйони людей знаходилися не поза державною системою, а сплачували податки цій державі! А головне, вони власноруч, без втручання держави, створювали неабияке підґрунтя для формування соціально-економічної основи існування будь-якої нормальної демократії — середнього класу.

Саме ці люди на початку 2000-х та 2010-х усвідомили свої власні (а разом з тим— і національні) інтереси та створили потужні народні рухи для того, щоб їх захистити. Саме вони скинули диктаторсько-маріонетково-проросійський режим Януковича. Саме вони зупинили агресію Росії на сході України, фактично створивши та підтримавши істинно народну армію добровольців та волонтерів ще до того, як держава оговталася й почала щось робити для зміцнення обороноздатності країни.

Цей простий приклад з нашої власної сучасної історії вчить нас, що основна роль держави полягає не в тому, щоб щось комусь «дати» та «забезпечити» . Вона не може зробити це швидто та ефективно. Так, державна машина може й мусить допомогти бідним, знедоленим та слабким (дітям, старим, інвалідам тощо). Але сильним та здоровим вона здебільшого здатна лише завадити. Отже, й не варто цього робити.

Роль держави — забезпечити та ґарантувати можливість активній частині власних громадян допомагати собі самим. І вони допоможуть не лише собі, а й всій державі, в кінцевому підсумку, а також решті громадян. І лише тоді сильною та багатою стане сама держава.

Проїдати успадковані ресурси та активи неможливо вічно. Створити нові можуть лише вільні громадяни, які працюють самі на себе.

До чого це я? А до того, що головною та основною реформою в Україні має стати податкова та інша лібералізація малого та середнього бізнесу. Не підтримка так званого «великого бізнесу» (його у нас фактично не існує, натомість існюють приватизовані та контрольовані олігархами колишні совєтські державні монополії), не міфічних «великих експортерів» (якими переважно є все ті ж «природні монополії» та олігархи). Ні. Саме МАЛОГО та СЕРЕДНЬОГО бізнесу. А вже з нього виросте й справжній великий бізнес, що постане з маленького та середнього, а не зі захоплення та експлуатації совєтських великих підпиємств корупційним та напівкримінальним шляхом.

Водночас це вдарить і по сумнозвісній корупції. Бо корупція існує там, де існує залежність великих економічних процесів від держави. Наприклад, олігархи Донбасу десятиліттями годувалися за рахунок дотацій з державного бюджету, накупичуючі свої злочинні мільярди й плекаючи політичну корупцію, працюючи при цьому, як виявилося, проти інтересів країни (та самої держави, до речі).

Відсутність прозорості та підпиємництва в енергетичній (зокрема газовій) сфері призвела до корупції на найвищому державному рівні, до залежності керівництва України від Кремля, та сотням мільярдів втрат держбюджету (не кажучи вже про анексію територій та війну).

Тому поточний та майбутні українські уряди мають перш за все піклуватися не так про тарифи та субсидії та інші «соціальні ґарантії», не так про полегшення життя «великим експортерам» тощо (хоча й про все це теж). Але перш за все вона має подбати про ІСТОТНЕ ЗНИЖЕННЯ ПОДАТКОВОГО ТА ІНШОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА МАЛИЙ ТА СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС, максимальне спрощення його життя, забезпчення прозорості та постоти правил гри. Що простіше — то краще.

Тоді й бюджет наповнюватиметься, й гроші на соціальщину та популізм у держави з’являться (а краще все ж — на зважену соціальну політику). А ще зменшиться градус внутрішньополітичного життя. Бо зараз наша політика — це боротьба за корупційні ресурси держави, що контролює великі держмонополії та відповідні фінансові потоки. Натомість держава має лише регулювати макропотоки, які мають створюватися малим та середнім бізнесом, а також великим, що постав з цього підприємницього та конкурентного середовища.

Насправді, то все дуже прості реформи, шановний уряде та пане президенте. Час вже до них вдатися. Істинно кажу вам! ;)


  0  
Zen
23 грудня 2015
09:12:07
     
Теґи:

Україна
     
     
Коментарів (0)