Корені «зради»

На цих вихідних мені знову вдалося відвідати щорічний патріотичний фестиваль вшанування українських героїв “Холодний Яр”, який вже понад два десятиліття наприкінці квітня проходить на Черкащині, у старій козацькій столиці — місті Чигирин та у прилеглих селах, таких як Мельники, Буда та інших.

Не буду описувати що й як там було, бо було дуже багато цікавого і корисного. Наприклад, унікальний ритуал освячення зброї, що зійснювали тут ще з козацьких часів, і аж до часів українських Визвольних змагань початку 20-го століття. Але й крім того було багато цікавого навіть для сімейного відпочинку. Раджу всім відвідати цей захід хоча б раз, а краще відвідувати щороку.

Але я хотів би розповісти не про те, а от про що.

Під час заходу лише я двічи ставав свідком роботи так званих “тихарів”, які, вочевидь, виконували завдання нашого північно-східного сусіда. Такі тіпочки кілька разів попадалися мені й під час Майдану. Вони “змішуються з натовпом”, стоять біля людей, слухають, про що вони розмовляють. А іноді самі влазять у бесіду і намагаються транслювати певні ідеї для відповідної цільової авдиторії.

І от на цьогорічному “Холодному Яру” до наших розмов з бійцями АТО двічи за день влізли такі КГБшно-ФСБшні “тихарі” (причому другий був, що характерно, вірменом у літах). Обидва видавали себе за “націоналістів”, “членів самооборони Майдану” тощо, навіть якісь корочки відповідні демонстрували (хоча загалом не були схожі на таких людей). Той, що не вірмен, навіть намагався говорити українською й меседжи штовкав обережно. Натомість вірмен навпаки — насідав радикально та агресивно.

Але лейтмотивом того, що вони незалежно одне від одного нам втирали було таке (тезово):

- “За что вы воюете на востоке?”
- “Это же олигархи вас посылают на убой, а сами наживаются!”
- “А знаете, кто финансировал Майдан? Порошенко и Янукович!”
- “Надо идти брать Верховную Раду и Кабмин!”
- “Без крови не обойтись!”

І тому подібні офігітєльні історії. Причому підкреслюю, вони не грали роль вати, а саме «українських патріотів», таких самих, яких було повно навколо…

Я не є прихильником якихось конкретних політиків чи партій. Я є лише прихильником України і тих, хто щось добре для неї робить. Але коли я чую щось таке, то для мене є цілком очевидним звідки й чому ці ноги ростуть.

Рашка, остаточно втратила свої стратегічні сподівання на те, що половина України (a.k.a. “русскоязычный народ Новороссии”) масово піде бити другу половину (a.k.a. “нацистов”, “бандеровцев” і “хунту”). Також завдяки санкціям та міжнародній реакції на попередні дії Москва наразі не бачить змоги піти відкритою та повномасштабною війною на Україну. Отже тепер Кремль сподівається лише не те, що українці самі себе поборють власними руками. Інших варіантів перемоги над Україною у них зараз не залишилося.

І оця вся сумнозвісна “зрада” в соцмережах та інтернеті, що ані на мить не припиняється й стала вже постійним фоном українського інфопростору. І всі ці волання відверто й приховано проросійських діячів про “мир”. І навіть отаке інспірування відповідних настроїв та ідей серед народу під час масових заходів за допомогою КГБшно-ФСБшних “тихарів” — то все складові того самого порядку денного.

Зрозумійте мене правильно. Будь-яку владу не лише можна, а й треба критикувати, на неї треба тиснути. Треба вимагати виконання обіцянок, впровадження того, що ми вважаємо правильним та потрібним для країни тощо. Не може бути жодних “священних корів”, а тим паче серед чиновників чи представників держапарату.

Поточна влада у Києві геть не є ідеальною, м’яко кажучи. Але факт в тому, що вона таки дуже багато за два останні роки зробила і для реального захисту країни й для того, аби ще більше відірвати Україну від Москви в усіх сенсах та аспектах. І це попри, власне, зовнішню агресію та внутрішній опір агентів ворога, попри опір людей, які з тих чи інших причин захищають стару систему й старий порядк речей, а також попри числений інертний “лохторат”. І тому саме ця влада є дуже незручною для Кремля.

Я уявляю, якою б незручною для них була якась краща українська влада. Але кращої ми наразі самі у себе не випестували й не сформували. Власне, то є одним із наших важливих внутрішніх завдань на найближче майбутнє. Але ворога геть не влаштовує вже й те, що ми зараз маємо, бо після Майдану в нього виникли неілюзорні проблеми з тим, аби контролювати Україну й утримувати її в сфері власного впливу не лише просто зараз, але й у прийдешній перспективі.

Отже коли основний фокус уваги українців усіма засобами відчайдушно намагаються перевести з агресора й окупанта, метою якого є знищення України за будь-яку ціну та у будь-який спосіб, на владу у Києві, для мене це є 100-відсотковою ознакою того, хто переді мною що він намагається зробити.


  0  
Zen
25 квітня 2016
13:27:48
           
     
Коментарів (0)