Життя копіює мистецтво

Іноді доводиться чути від кіношно-телевізійних фарисеїв, що, мовляв, українське кіно українською мовою виглядатиме «нєєстєствєнна» . Натомість російськомовне «українське» кіно, або ж кіно, що містить так звану мовну шизофренію (це коли частина героїв говорять однією мовою, а інша частина — іншою), на їхню думку, додає «реалізму» .

Але от я переглянув вчора поспіль два кіна українського виробництва Selfieparty (молодіжна комедія) та Тіні незабутих предків (містика, жахи), що їх показав Новий канал.

Усі без винятку герої обох стрічок розмовляють в кадрі українською. І знаєте, жодного дисонансу в мене це не викликало. Навіть попри певні кінематографічні недоліки самих фільмів.

Ні, я погоджуюся, що таке кіно демонструє радше ідеальну ситуацію у мовній царині нашої багатостраждальної країни, аніж реальну. Але де ви бачили фільм, який на 100% відтворює реальність? Навіть документальне кіно цього не робить!

Натомість, будь-яке мистецтво часто показує певне БАЧЕННЯ реальності, певний ідеал, якщо хочете (або ж антиідеал). Насправді, не мистецтво копіює життя. У більшості випадків — навпаки, життя намагається копіювати мистецтво.

Отже, нема жодних причин, аби українське кіно не демонструвало ту мовну (й не лише мовну, а й взагалі) реальність, яку б ми хотіли бачити. А життя нехай до того стану підтягується ;)

А той, хто наполягає на тому, аби українське кіно було російськомовним, так само намагається нав’язати нам певне бачення реальності. І це бачення має чітку назву — «русскій мір» .

Чому той «хтось» так робить, мають розбитатися не так мистецтвознавці, як інші компетентні органи. А нас, як громадян, цікавить інше питання: яке з цих бачень є кориснішим для майбутнього України?


  0  
Zen
10 травня 2016
15:34:24
           
     
Коментарів (0)