Мультикультурна толерантість — добре чи погано?

Концепцію “мультикультурної толерантності” придумали й вперше запровадили не в Європі, а в США. І якщо подорожувати Штатами, то стає зрозуміло, що саме там вона має сенс.

Адже американці — синтетична нація, створена з представників багатьох етносів й навіть рас, які, тим не менш, з плином часу таки стали носіями єдиної культури та цінностей (the American Dream). І саме через це їм потрібна ця толерантність, бо інакше існує загроза загострення протиріч всередині американської культурно-політичної нації, перш за все на расовій основі (з чим, власне, ця нація і стикалася на ранніх етапах свого становлення).

В Європі ж ця концепція є експортованою з Америки (як і багато чого іншого за останнє століття). Але у Старому Світі більшість країн є історично моноетнічними, і мультикультурна толерантність по факту виявляється спрямованою не так на залагодження потенційних конфліктів всередині відповідних націй, як на терпимість до нових емігрантів, величезні хвилі яких накривають Європу останні кілька десятиліть.

І саме тут криється проблема. В іншій етно-культурній ситуації корисна концепція перетворюється на шкідлилу, ліки стають отрутою.

Новітні мігранти не є носіями культури, цінностей, традицій, мови та інших істотних ознак націй, що їх приймають. Більше того, вони переважно є носіями цінностей та культури, що є засадничо ВОРОЖИМИ до культури націй-реціпієнтів. І це ще не все. Ці чужі культури є ще й деструктивними. Адже саме тому емігранти полишають свої рідні країни, які в результаті панування тамтешніх культур перетворилися на непридатні для життя, й їдуть туди, де панівні культури навпаки призвели до побудови комфортних та безпечних умов проживання.

Ці люди, іноді самі того не усвідомлюючи, привозять із собою ту біду, яка початково змусила їх полишити свої домівки. І ця біда ховається в їхній культурі, звичках, цінностях, мові тощо. (Тут варто замислитися не лише песеленцям з Сирії до Нідерландів, але й, скажімо, переселенцям з Донбасу до Галичини).

Все просто. Хочеш жити у Німеччині — стань німцем. Мовно, культурно, ментально. Хочеш перетворити країну, в який живеш, на Пакистан чи Росію — залишайся пакистанцем чи росіянином. І що більше таких як ти буде навколо, то більше Німеччина чи Україна нагадуватиме Пакистан чи Росію (або швидше “Новоросію”) відповідно.

Але навіть якби ті культури були не деструктивними, а просто сильно відрізнялися від культур тубільних народів, на землі яких їдуть вимушені переселенці, то це все одно спричиняло б конфлікт. Саме його ми й спостерігаємо. Особливо зважаючи на той факт, що однією з цінностей, яку НЕ поділяють емігранти, є та сама толерантність. Вони не хочуть толерувати культуру місцевого населення, вони хочуть нав’язувати всім навколо власну.

Ескалація терористичної загрози, яку ми бачимо зараз в Західній Європі, є наслідком та доказом всього цього — толерантність до ворожих культур несе більше шкоди, ніж вирішує проблем. Ці теракти також доводять, що моноетнічні нації (і під цим я маю на увазі перш за все культурно-ментально-мовну єдність, а не єдність по крові) є стабільнішими та більш захищеними від зовнішніх загроз, ніж “толерантні” та культурно-ментально-мовно роз’єднані. І байдуже що саме призвело до цієї фраґментації,  історичні причини чи зовнішні чинники — результат той самий.

Все те саме ми бачимо й на нашому власному прикладі. Адже російська культура також є деструктивною, ворожою та аґресивно-нетолерантною. Її наявність та істотний вплив на наших теренах й у мізках багатьох наших співгромадян, спричиняє більшість проблем сучасної України, аж до війни та втрати територій.

Але втрата територій — це вже апогей. А починається все з мовно-культурної експансії більш аґресивної та менш толерантної культури. Як це робила Російська імперія ми добре знаємо. Росіяни навіть так звану “двомовність”, яку вони активно педалюють всередині України, трактують насправді виключно як російську одномовність, їхнє «право» не знати й не вживати мову корінного населення, живучи на його землях тощо.

Власне, сучасна Україна значно більше потерпає від власної толерантності, ніж Західна Європа. В ЄС представники ворожих культур вбивають десятками й сотнями; в Україні — сьогодні вже десятками тисяч (а раніше бувало, що й мільйонами). Західна Європа ще не стикнулася з утворенням представниками чужих культур їхніх територіальних анклавів (якщо не рахувати криміналізованих етно-районів в деяких мегаполісах); в Україні, натомість, вже існують проявлені російські триторіально-терористичні метастази “Л/ДНР”, а регіон, де носії російської культури становили більшість, вже взагалі анексовано їхньою матірною державою…

В ЄС принаймні власні тубільні громадяни поки що масово не перетворюються на носіїв ворожої культури, мови та цінностей; натомість Україна навіть на 25-му році незалежності досі перебуває під впливом значних наслідків політики російщення українського населення, що призводить до розділення української нації з середини; підсилює експансію ворожої культури, мови та ментальності власним людським потенціалом; створює внутрішній культурно-мовний фронт та додаткову лінію конфронтації не лише із зовнішнім аґресором, але й між громадянами й регіонами України…

Звісно ж, Україна, яка ось вже кілька століть потерпає від московської експансії та бореться з нею зараз, має свою історію та поточну ситуацію, а Західна Європа — свою. Але важко не помітити паралелі й не зробити висновки щодо того, наскільки толерантність та «мультикультурність» є корисною чи шкідливою ідеєю в наших конкретних ситуаціях.

Наприклад, україномовних росіян з походження, які шанують Україну, є її патріотами й не на словах, а на ділі поділяють базові цінності української (саме української, а не російської чи совєтської) культури, толерувати можна й треба, не зважаючи на їхнє походження. Натомість аґресивних принципово російськомовних московитів-совків (хай навіть їхні пращури були українцями) толерувати не можна за жодних обставин, адже наслідки такого толерування ми всі зараз бачимо, і особливо яскраво — в Криму та на Донбасі.

В медицині (звідки цей термін, власне, й походить) “толерантність” має негативне забарвлення й означає зокрема недостатню спроможність організму ефективно боротися з чужорідними елементами, іншими словами — зниження імунітету. Варто завжди пам’ятати про те, до чого це призводить й поводитися відповідно.

Наприкінці допису наведу ще один ілюстративний приклад: Канада — це Україна “здорової людини”. І не лише тому, що там споконвіку живе дуже багато українців, але й тому, що вони мають істотний вплив на тамтешнє життя. Фактично вони свого часу доклалися до створення тієї держави. Натомість сучасна Україна більше нагадує Росію саме тому, що останні кілька століть (і досі) вплив російської ментальності, мови й культури в Україні є істотним. Отже, що менше ми це толеруватимемо (перш за все у самих собі), то більше наша земля нагадуватиме Україну здорової людини, аніж “Росію-2”.


  0  
Zen
18 липня 2016
11:08:43
           
     
Коментарів (0)