Мистецтво поза політикою?

Коли я чую тезу, мовляв, «Євробачення — це неполітичний конкурс», мені завжди стає смішно.

По-перше, як може бути «неполітичним» конкурс, де учасники виступають під прапорами держав, представляючи ці самі держави? Взагалі все, де фігурують держави або нації, їхні назви, прапори тощо, хай навіть і символічно — є політичним за визначенням. Бачили таку штуку — «політична мапа світу» ? Чим вона від географічної чи кліматичної відрізняється? Правильно, тим, що там перш за все зображено кордони й назви держав.

Отже, конкурс, де виступають не джамали, лорді та абби, а Україна, Фінляндія та Швеція — це політичний конкурс, що б там офіційно не розповідало керівництво EBU. І глядачі цей конкурс саме так завжди сприймали й сприймають. Навіть в тому, як голосують різні країни завжи чітко проглядається перш за все саме політична мотивація, а вже потім музично-пісенна.

Зі спортом те саме, особливо з олімпійським. Це змагання не індивідуальних спортсменів, а країн. Навіть в професійному спорті, де більш важливою є саме особа спортсмена, а не його національність, все одно насправді б’ються не Кличко з Повєткіним, а Україна з Росією. І всі це чудово розуміють.

А надто це розуміють самі країни, і саме тому уряди приділяють цьому так багато уваги, й навіть виділяють державні ресурси на все це.

І я не лише про матеріальні винагороди олімпійцям, наприклад. Згадайте нещодавній грандіозний допінг-сканадал за участі Росії та її спецслужб. А хіба інші країни не докладають зусиль для перемоги своїх спортсменів? Так, більшість діє значно цивілізованіше, елегантніше й законніше, ніж це робив СССР, чи робить РФ, та все одно вони стараються. Бо це політика! :)

Тому всі, хто розказує нам про те, що «культура/музика/спорт тощо — поза політикою» — то або якісь дурні люди, або мають за дурнів нас, або ж вони повинні казати це… з політичних мотивів (як це робить, наприклад, та ж таки Європейська спілка телебачення і радіомовлення у випадку зі своїм «неполітичним пісенним конкурсом» ) :)

І саме тому ніхто не дивується тій істерії, яку та сама Рашка влаштовує навколо Євробачення. СССР, наприклад, взагалі в тому імперіалістичному Євробаченні участі ніколи не брав і конкурс той капіталістичний у себе навіть не транслював.

Росія участь бере, але для неї воно завжи дуже болить. З одного боку вона хоче все це обгадити (бо то ж «Ґєйропа бездуховна» !), а з іншого — мріє там перемогти. А ще краще, перемагати щороку, хоча так не буває, знову ж таки, з політичних (ха-ха!) мотивів.

Але якщо раніше весь цей їхній коґнитивной дисонанс зводився до обсмоктування на російських ток-шоу «бородатих жінок», які вигравали той конкурс, ображаючи своєю бездуховністю сімейні цінності православних росіян (як здавалося самим росіянам), то останні два роки Євробачення стало просто таки втіленим нічним жахом Москви, майже як томагавк для сирійського МіГа ;)

Року минулого, попри увесь підкилимний та медіа-спротив Кремля (так-так, саме Кремля, адже там цією проблемою — як і рештою подібних питань — опікуються на найвищому рівні, щоб ви не сумнівалися), на конкурсі перемогла Україна. І не просто Україна, а ще й з відверто політичною (що б там, знову ж таки, офіційно хто не казав) антиросійською піснею, поруч з якою «Лаша тумбай» (уявна «Раша ґудбай» ) навіть не валялася :)

Цього року Москва поставила собі за мету зірвати проведення конкурсу в Києві, й в ідеалі перенести його до Москви. Нагадаю, що минулого року на другому місці опинилася Австралія, а на третьому — Росія, тож якби Москві вдалося переконати організаторів, що в Україні проводити Євробачення «небезпечно», то навряд цей європейський конкурс поїхав би аж до Австралії, а отже Москва була б наступним кандидатом. Ця «геніальна» російська задумка, звісно ж, з тріском провалилася.

Тоді Рашка вирішила вчинити іншу політичну провокацію: змусити Україну порушити власні закони, запропонувавши свого конкурсанта, якому, як там вважали, «не можна буде відмовити» (я взагалі дивуюся, як це вони не запропонували не просто інваліда, а інваліда-трансвестита-лесбіяна, мабуть просто не знайшли такого, щоб ще й співав). Для цього Москва навіть порушила власні процедури відбору кандидатів (а точніше тупо їх скасувала, щоб протягнути потрібного кандидата без зайвих зусиль). І це попри те, що до того та ж Самойлова роками ніяк не могла пробитися на цей конкурс від тієї самої сердобольної Росії.

Цей свій хід Москва вважала безпрограшною «вилкою» : або Україна проковтне нахабне й демонстративне порушення власних законів (а отже опосередковано визнає Крим російським) й прийме російського конкурсанта; або ж вона відмовиться й тоді її можна буде звинувачувати у «нетолерантності», «ущемленні прав інвалідів», та інших «смертних гріхах» в очах Євроспілки. А отже можна буде знову ставити питання про скасування проведення конкурсу в Києві.

Але Україна на провокацію не піддалася й не затулила очі на порушення власних законів. І правильно зробила, бо якби ми таки пустили ту Самойлову до себе, то по-перше це б стовідсотково спричинило акції протесту всередині країни під час конкурсу, а по-друге, під шумок цих акцій Москва б могла влаштувати й серйозніші провокації, наприклад, побиття (а може й вбивство) московської конкурсантки в Києві «невідомими націоналістами» з російською вимовою. Ото був би скандал так скандал! Хунта-фашисти-снєґірі-распятиймальчік!

Але й друга частина «вилки» теж не спрацювала. Все, на що вистачило російського впливу на EBU — це пара заяв керівництва спілки із формальним засудженням рішення України заборонити в’їзд російській претендентці.

І тут дуже показовою є подальша реакція Росії. Якби для неї була важлива не політика й антиукраїнська провокація, а саме пісенний конкурс, то вона б могла скористатися однією з пропозицій організаторів: або ж дати змогу Самойловій виступити дистанційно, або ж запропонувати іншого конкурсанта, який не виступав в окупованому Криму й таким чином не порушував закони України.

Але Москва відмовилася від обох опцій. Понад це, вона взагалі відмовилася транслювати Євробачення у себе цього року! Яскраве свідчення того, що для Росії все це має ВИКЛЮЧНО політичний сенс. На мистецтво їй начхати. І навіть програти Москва не змогла красиво, а лише обурено втекти гучно грюкнувши дверима. Не вистачало хіба що коронної дипломатичної фрази наостанок: «Нє смєй аскарблять Рассію! Ґлаза-та нє атваді, чьо ти ґлаза атводіш?!» Хоча ще не вечір :)

До речі, через цей крок (відмову транслювати) за законами конкурсу Росію можуть відсторонити від участі також й наступного 2018-го року. Як на мене, Євробачення від відсутності цієї азіопської деспотії лише виграє — атмосфера на конкурсі буде менш політизованою :)


  0  
Zen
17 квітня
14:05:06
           
     
Коментарів (1)    Ви переглядаєте коментарі  

все правильно написано, правда у меня сомнения касаемо правомерности использования слова «искусство» в отношении этой позорной попсы, которая в составляет абсолютное большинство программы «Евровидения» .
0
sotona
17 квітня
16:40:08